ШІ, дрони, OSINT і розвідка в "сірій зоні": як змінюється війна - Герой України Віталій Литвин

Війна постійно змінює підходи до розвідки: поряд із класичними виходами в «сіру зону» використовуються БПЛА, радіорозвідка, OSINT, сенсори та штучний інтелект. Важливу роль відіграють маскування справжніх дій, хибні переміщення та аналіз великих масивів інформації. Герой України, старший офіцер секції розвідки окремої артилерійської бригади НГУ Віталій Литвин в ефірі Армія FM розповів про сучасні методи розвідки, технології на полі бою та нестандартні рішення українських військових. Джерело: Армія FM

- Ви Герой України. За що вас відзначили цим званням?

- Героя України я отримав завдяки своєму особовому складу, з яким на початку повномасштабного вторгнення виконував службово-бойові завдання в Рубіжному та Сіверськодонецьку. Сили ворога значно нас переважали - подекуди співвідношення було один до двадцяти, а щодо артилерії - одна наша гармата проти 15-20 ворожих. Ми разом з іншими складовими Сил оборони виконували завдання з оборони населених пунктів, проводили розвідку, штурмові дії, контратаки, а подекуди евакуйовували цивільних. Тому це звання я сприймаю як відзнаку за сукупність завдань, виконаних у Рубіжному та Сіверськодонецьку.

- Яка ситуація на фронті зараз?

- Мені сподобалася інформаційна тиша навколо останніх наступальних операцій Служби безпеки України. Такі операції відбуваються і зараз. На слуху операція «Вівальді» Третього армійського корпусу, де служить і мій молодший брат. Там використовують сучасні методи розвідки та диверсійної роботи, зокрема НРК. Ми бачили, як БТР-60 переробляють на камікадзе. Водночас ворог продовжує тиснути на Дружківку, Костянтинівку, Слов’янськ і Краматорськ, завдаючи ударів КАБами. Він розуміє важливість цієї агломерації як опорного району для наших підрозділів. Також ворог дедалі частіше застосовує терористичну тактику. Зокрема, використовує реактивні «Шахеди» для ударів углиб України. У цьому напрямку, на мою суб’єктивну думку, він поки дещо випереджає нас. Водночас на полі бою українські військовослужбовці та командири мають високий рівень професійності. Але не варто впадати в «байрактарщину» й вважати, що у ворога немає сильних військових чи розробників. Вони є, і свої знання противник використовує, зокрема, для терору цивільного населення.

- Наскільки важливі введення ворога в оману та фальшиві переміщення?

- Це вже невід’ємна частина сучасної розвідки. Вона давно вийшла за межі спостереження з землі й роботи окремих розвідгруп. Тепер це БПЛА, різні сенсори, радіорозвідка та аналітика великих масивів інформації. Наприклад, Третій армійський корпус проводив маневри, які змусили ворога перекинути резерви на хибний напрямок, тоді як основний удар наносився в іншому місці. Ворог також веде розвідку, тому важливо не лише отримати інформацію, а й приховати справжні наміри. Саме правильне маскування хибних і основних дій дало змогу отримати результат.

- Чи залишилася класична розвідка в «сірій зоні»?

- Залишилася. Вночі розвідники й далі виходять із приладами нічного бачення, зброєю, глушниками та цілевказівниками. На Добропільському напрямку мої побратими проводять розвідувально-ударні дії проти інфільтрованого ворога. Дрони та мікрофони допомагають отримувати інформацію, але людина краще її інтерпретує й може одразу діяти. Пів року тому на окремих напрямках глибина інфільтрації противника сягала 10 кілометрів. Під час Покровської операції важливу роль у пошуку таких груп відіграли розвідники «Азову» та Четвертої бригади «Рубіж». Командир має використовувати весь доступний набір інструментів: радіорозвідку, ударно-пошукові групи, роботу з полоненими та відкритими джерелами. Первинний допит полоненого розвідник проводить безпосередньо на позиції, після чого інформація передається далі.

- Як штучний інтелект змінює роботу розвідки?

- Він спрощує обробку великих обсягів інформації. Українські виробники вже використовують ШІ в перехоплювачах і FPV із донаведенням, навчаючи системи на базах даних уражень і техніки. У радіорозвідці, наприклад, доводиться працювати з великою кількістю голосів у смузі одного армійського корпусу, тоді як росіяни можуть мати значно більше людського ресурсу. Ми фізично не маємо стільки операторів, щоб усе це обробляти вручну. Тому технології стають способом компенсувати різницю в чисельності. Операція «Вівальді» та операція СБУ «Павутина» це добре демонструють.

- Наскільки зросли кіберзагрози?

- Вони стосуються вже не лише військових, а й бізнесу та цивільних. Ворог вивчає, як його удари впливають на суспільство, які настрої виникають після атак, а потім використовує це в інформаційно-психологічних операціях. Для проникнення застосовує соціальну інженерію, фішинг і шкідливе програмне забезпечення. Особливо це небезпечно для підприємств оборонно-промислового комплексу: знищення виробництва безпосередньо впливає на нашу спроможність воювати. Тому не можна відкривати посилання від невідомих номерів, встановлювати підозрілі програми чи нехтувати інформацією, яку містять фотографії з позицій. Ми також використовуємо подібні методи, і це можна побачити на прикладі окремих операцій СБУ та ГУР.

- Як сьогодні працює контрбатарейна боротьба?

- Мій підрозділ активно використовує БПЛА для пошуку артилерії, після чого застосовуються відповідні засоби ураження. Використовуємо артилерію, активно-реактивні снаряди, радіорозвідку. Ворог продовжує застосовувати гармати, «Смерчі», «Гради» та балістичні ракети «Іскандер». Розвивається й сама артилерійська розвідка: використовуються базові станції на БПЛА, звукометричні та акустичні системи, сейсмодатчики. Тобто пошук артилерії також стає технологічнішим.

- Наскільки критичні для Росії втрати артилерії?

- Якщо для ворога певний напрямок є пріоритетним, він намагається постійно відновлювати там артилерійське угруповання. У Покровську ми знищували Д-30, а наступного дня приблизно за 30 метрів від попередньої позиції з’являлася нова гармата. На напрямках Слов’янська, Краматорська, Костянтинівки та Дружківки противник також концентрує артилерію. Росія отримує реактивні системи залпового вогню та боєприпаси від Північної Кореї, модернізує власні системи й продовжує виробництво боєприпасів.

- Який міф про розвідку та сучасну війну доводиться спростовувати?

- Зараз люди значно більше читають про війну. Військовослужбовці та ветерани ведуть сторінки в Instagram, Threads, Facebook, багато інформації є у відкритому доступі. Ті, хто долучається до війська, вже мають значно більше уявлення про розвідку та ведення бойових дій, ніж у 2014 чи навіть на початку 2022 року. Суспільство певною мірою мілітаризувало свою свідомість через цей досвід.

- Чи були випадки, коли нестандартне рішення давало результат?

- Під час Сіверськодонецької операції ми використовували велосипеди, тому що не мали техніки на березі Сіверського Дінця. Переправляли їх човнами й використовували для пересування. Це було швидше й менш виснажливо, ніж ходити пішки. Загалом у війні постійно доводиться приймати нестандартні рішення, тому що інформація надходить із різних джерел і ситуація змінюється. Допит полонених, OSINT, публікації в соцмережах - усе це може дати дані про переміщення противника чи його втрати. Війна - це значною мірою мистецтво обману та пошуку рішень, до яких противник не готовий.

- Як пояснити людині в тилу ціну відносного спокою?

- Я б говорив не про відносний спокій, а про його ціну. Зараз я в Києві, можу приїхати на таксі, випити матча-оранж і почуватися спокійно, але водночас чую, як ППО збиває реактивні «Шахеди». Минулого місяця я тричі був на похоронах побратимів, які загинули на різних ділянках - від Запоріжжя до Слов’янська. Оце і є ціна. Це життя військовослужбовців на лінії бойового зіткнення та час, який бійці ППО не проводять зі своїми сім’ями, бо чергують у складі мобільних вогневих груп. Поки цивільні можуть відвезти дитину до школи чи повечеряти з родиною, військові стоять на бойовому чергуванні, захищаючи місто. Хтось робить це в окопі, хтось збиває «Шахеди» та балістичні ракети. Ціна спокою - життя і час, який військові не проводять із близькими.

- Наскільки суспільство готове до тривалої війни?

- На початку повномасштабного вторгнення я сказав своєму загиблому побратиму Шкіперу, що війна закінчиться, коли яблуні розцвітуть. Потім зрозумів, що не уточнив, у якому році. Вже в першому півріччі повномасштабної війни я усвідомив, що маємо пройти певний шлях. Зараз я не питаю себе, коли і як закінчиться війна. Є шлях, яким ми йдемо. Я не вважаю, що з таким агресором і сусідом буде легкий мир. Окрема складова цієї війни - інформаційно-психологічний вплив. Удар по КПВВ на польському кордоні, логістичним компаніям чи торгівельним центрам супроводжується інформаційною кампанією. Ворог прагне, щоб вибухнула не лише ракета чи «Шахед», а й сама новина в головах людей. Він вивчає реакцію суспільства, масштабує паніку через Telegram та інші платформи. Тому важливі інформаційна гігієна та розуміння роботи Сил оборони. Слухайте Армія FM. Тут цікаві гості й ведучі, які говорять правду без прикрас. Шлях війни триває, і цей прапор ми маємо нести гідно.